Мармароси

Гуцульські Альпи (інші назви — Рахівський кристалічний масив, Мармароси) — частина Мармаросько-Буковинської верховини (Мармароського масиву), розташована між долинами Білої Тиси (на півночі), Тиси і Вішеу (на заході) та Рускова (Руська Ріка) (на півдні). Українська частина Гуцульських Альп лежить у південній частині Рахівського району Закарпатської області і має назву Рахівські гори.
Гуцульські Альпи — це найбільш різноманітні та мальовничі гори в Українських Карпатах завдяки значній висоті (понад 1900 м), різноманітній геологічній будові (гнейси, кристалічні сланці, вапняки, вулканічні породи), глибоким долинам (до 1500 м).

Такий опис можна прочитати на Вікі. Так воно і є; ландшафт Мармароського масиву не схожий на інші Карпати, з хребта відкриваються фантастичні види.

Поки ніяк не можу зібрати всі нотатки з Піренеїв у купу та опублікувати вичерпний звіт, вирішив не зволікати з цим походом і написати по свіжій пам’яті.

Це наш перший груповий похід, планували йти повільно та подолати маршрут без поспіху за 6-7 днів. Виявилося, що ми з Настею не готові до цього, нехай пробачать нас Аня, Оля та Жека за поспіх – похід тривав 4 дні.

Привал перед сходженням на Піп-Іван Мармароський

Маршрут: с. Ділове – полонина Лисичя ⛺️ – г. Піп-Іван Мармаросский – г. Межипотоки ⛺️ – г. Стіг – полонина Гропа ⛺️ – г. Васкул – г. Піп-Іван Черногорський – г. Смотрич – с. Дземброня

Немає сенсу описувати кожен день походу. Все як завжди; прокинулися, помилися, поїли, йдемо-йдемо-йдемо, сидимо, їмо і знову йдемо. Хоча перший день все-таки був самим розслабленим. Ми, мабуть, ще не розігрілися, йшли повільно, часто робили привали. Кілька разів купалися у притоці Тиси – струмку Білий.

Прикордонний стовп на кордоні Україна – Румунія

Важлива порада. Чим ближче до кінця літа, тим менше джерел, навіть найпотужніші слабшають, тому поповнюйте запаси води при першій-ліпшій можливості. На полонинах Лисича і Гропа з водою проблеми відсутні – ідеальні місця для табору.

І не забувайте засоби від комах. Нас закусали з ніг до голови. Причому це не тільки комарі, а ще й інші незрозумілі тварюки.

Ми з Настею, як керівники, зробили безвідповідальний вчинок під вечір останнього дня. Розділилися з групою. Причин кілька, основних дві; хлоп’ята втомилися, а я хотів на Піп-Іван. Ми все обговорили, продумали, мінімізували ризики та розійшлися.

В іншій ситуації так чинити не можна, але прямий дванадцятикілометровий відрізок не повинен був підкинути неприємностей. Троє вниз до селища Шибене, двоє вгору на Чорногорський хребет. Домовилися зустрітися на наступний день в Верховині. Все пройшло як по маслу, я дуже радий за друзів, для них це був випробувальний іспит в кінці шляху з яким вони впоралися на відмінно. Ми ж з Настею відмінно побігали та кайфонули під вітер з дощем на вершині.

Нам дуже пощастило з погодою, всі дні світило сонце, крім останнього дня, з ранку на Поп-Івані Чорногорському нас у спину наздогнав дощ і лив пару годин. Спочатку ми сховалися у притулку обсерваторії Білий слон, але як тільки дощ почав вщухати вирушили вниз до Дземброні.

Вид на Дземброню с гори Смотрич

Висновки: може бути ми розпещені краєвидами та складними ландшафтами, але на маршруті було всього 2 дійсно цікавих відрізків; Мармароський масив і від гори Вихід до Дземброні через Піп-Іван, Вухатий Камінь та Смотрич. Решта ж маршрут йде прикордонною дорогою, що досить нудно. Але все-таки, для нас це новий досвід; ми зводили групу, пройшли повністю автономний похід, провели вечори біля вогнища у затишній компанії, наїлися каші з багаття і чорниці з кущів.

Навіть не можу сказати точно, чи підійде цей маршрут новачкам. З технічної сторони ландшафт нескладний і доступний для непідготовлених людей, з іншого боку ізоляція регіону передбачає планування маршруту з урахуванням поповнення запасів води й транспортування харчів на весь період; якщо є досвідчені компаньйони або хочете випробувати себе – відмінний варіант і можливість побачити Карпати з іншої сторони.